Нічийний шафран / Ярина Чорногуз

Чи це ще вірші? А чи вже якийсь інший рід і жанр – свідчення поки що вцілілих? Свідчення, записувані не після, а під час. Як їх відчитають мешканці гіпотетичного «трансгуманного» майбутнього, народжені ціною життя поки що вцілілих? Чи будуть вони здатні відчути цю затиснуту в квадратних дужках самотність? Це щоденне співіснування зі смертю і з о́бразами вже загиблих, цей страх забуття, але й прагнення забутися… Зрештою, чи зрозуміють вони цю стилістичну суміш реалізму з міфологізмом і лірики з публіцистикою? Невідомо. Невідомо, чи взагалі настане колись їхня черга. Натомість так звані сучасники здатні зрозуміти принаймні одне: поки що вцілілі продовжують воювати, бо знають, що війна на виснаження і на винищення не може закінчитися нічиєю. А отже, навіть захований між гірськими зубами нічийний шафран раніше чи пізніше стане чиїмсь. Питання тільки в тому, чиїм саме.

- Олександр Бойченко

Стан вцілілості, тимчасової вцілілості, - це те, над чим рефлексую, серед іншого, у поезіях цієї збірки... Збірка починається і закінчується текстами, в яких є діалог з тими, хто народиться набагато пізніше. Тому я б назвала цю книгу таким тихим посланням в майбутнє, живим і відвертим нарисом діалогу з ним. Для тих, хто колись вчитиме наш час як історію, і міркуватиме про памʼять та те, що ми відчували, міркували, як давали раду цьому стану тимчасової вцілілості і вирішували знову боротися, скільки б років ще, сил та невідомості це не потребувало.

- Ярина Чорногуз